Мій товариш кілька років тому вирішив побудувати поруч із заміським будинком ще й гостьовий будинок. Причому — немаленький. Роботи було багато.
Знайшов за гарними рекомендаціями велику бригаду будівельників (там ще парі було на строки завершення, тому й бригада велика, але то вже інша історія). Хлопці взялися за справу.
Замовник — чоловік досвідчений: довіряє, але перевіряє. Тож на перевірки приїздив завжди без попередження.
І під’їжджав так, що здалеку й не видно. То зранку, то в обід, то після обіду — не передбачиш.
І щоразу був просто в захваті від бригади: як не приїде — робота кипить, ніхто не сидить, не курить, усі працюють. І навіть не помічають, що господар уже на ділянці.
Час минав швидко (а насправді — швидко, бо товариш виграв парі по строках), будинок звели, розрахувалися — всі задоволені.
Ну дуже цікава історія з життя — «Щоп’ятниці без квитків: як одна дівчина перетворила «невезіння» на стиль життя»
І тут бригадир підходить до мого товариша і каже:
— Я людина чесна, приховувати не буду. Ваша вівчарка, німецька, за 10 хвилин до вашої появи щоразу виходила і сідала перед будинком. Як тільки сідала — «Дошираки» і недопалки одразу летіли в кущі, і всі — до роботи! Жодного разу не підвела.
Мораль:
Справжній контроль — це не лише суворість, а й уважність до деталей. Іноді вірність та дисципліна приходять у вигляді вівчарки.
І ще: не завжди начальник стежить особисто. Іноді за нього це робить мовчазний чотирилапий інспектор.